ГоловнаПРО ГУІсторія становленняПропагування пожежної справи
 Версія для друку
Пропагування пожежної справи

11.jpg   З метою пропагування пожежної справи в краю, фахового висвітлення та обговорення її проблем, регулярної публікації статистики пожеж та всіх інших аспектів пожежництва нове правління КСДП започаткувало випуск професійного журналу “Пожежний огляд – Спілка”. Головним редактором цього щомісячного часопису призначається за сумісництвом О. Піотровський. Перший номер видання побачив світ у травні 1887 року і був безплатно розповсюджений серед усіх діючих професійних товариств та міських пожежних корпусів Галичини.   Уже з перших випусків журнал заходився консолідувати пожежні сили, скрупульозно аналізував причини недостатнього професійного вишколу пожежників, терпляче і дохідливо популяризував ази пожежної справи, врешті стимулював благородні амбіції тих, хто не був байдужим до людської біди. І результати не забарилися: до 1891 року в Галичині діяло 136 добровільних пожежних товариств у містах і містечках, 18 – при сільських гмінах, 13 платних пожежних корпусів у містах, а також 172 сільські рятувальні команди, 20 пожежних формувань підприємств і залізниці (усього 359).

   Після третього та четвертого з’їздів голова КСДП А.Згурський обгрунтовував необхідність нового пожежного закону: "Дотепер не досягнуто ефективного захисту від пожеж, на 308 міст і містечок краю маємо організованих ледве 100 добровільних сторож чисельністю ледве неповних чотири тисячі чоловік. І це на 6,5 мільйонів населення. А кількість набутих помп налічується кілька сотень. Усі зусилля щодо поліпшення пожежної охорони не приносять ефективних результатів через відсутність Закону про пожежну охорону. Тому слід домогтися, щоб у краю ця справа мала законодавчу підтримку”. Протекція цій справі з боку впливових політиків увінчалася успіхом. 17 листопада 1890 року сейм прийняв Закон про пожежну поліцію, а 10 лютого наступного року він був санкціонований цісарем.
   З прийняттям Закону про пожежну поліцію розпочався наступний етап розгортання протипожежних сил у Галичині. Так, в урядовому циркулярі від 31 жовтня 1892 року гмінним властям ставляться конкретні завдання. Йшлося про те, щоб у містах із населенням 10 тисяч і більше без зволікань організовувати платні корпуси пожежників і затвердити їх службовий регламент. У заможніших містах та містечках їх особовий склад повинен налічувати 12 осіб, у менш заможних – не менше 6 осіб.
   Виходячи з того, що обмежена кількість пожежників, а також недостатня ефективність їх, пожежного озброєння, не вирішить безпеку від вогню, крайовий відділ зобов’язує гміни міс і містечок заопікуватися створенням допоміжних команд добровільних пожежників, при потребі залучати до рятувальних акцій доросле місцеве населення чоловічої статі.
   Щодо забезпеченості пожежним знаряддям циркуляром встановлювалася така норма: на кожні 200 будинків повинно бути придбано і належно зберігатися одна помпа на колесах, 60 метрів пожежного рукава, 6 бочковозів для доставляння води, 30 коновок, одна складена драбина, 2 драбини гакові, 6 дахових, 12 багрів, 6 лопат, 4 факели, 4 ліхтарі, 4 великі сокири, 2 джагани для руйнування стін, 2 дротяні сітки для гасіння сажі у коминах.
   У свою чергу, для належної організації та координації протипожежних заходів КСДП запропонувала повітовим відділам наступне. Якщо виділ не зуміє знайти людину, яка безпосередньо буде виконувати ці завдання, - пожежного інспектора, - чи не матиме коштів на дану платну посаду, відповідні обов’язки рекомендувалося покласти на одного з начальників добровільних пожежних товариств повіту, який буде їх виконувати за сумісництвом без оплати. Тільки при виїздах за межі повіту йому потрібно буде оплачувати проїзд і харчування.
12.jpg
   Одним із тих, хто започаткував популяризацію серед українського населення Галичини організованого протипожежного захисту, був інженер-архітектор, активний суспільно-громадський діяч Василь Нагірний. Уродженець села Гірного Стрийського повіту, він під час політехнічних студій (1871-1875) у Швейцарії мав можливість пересвідчитися “яким добродійством для країни є організація пожарних товариств”. Така добровільна опіка громад безпекою свого майна послужила В. Нагірному зразком для запровадження її серед найбідніших краян. Для цього складалися сприятливі умови в суспільстві, зумовлені першими набутками добровільного пожежництва.
   Задля здійснення своїх намірів В.Нагірний опублікував низку статей на цю тему у популярній політико-економічній газеті “Батьківщина”, де заохочував сільську молодь до заснування таких товариств. У циклі кореспонденцій під спільним заголовком “Працюймо, а Бог нам допоможе”, він дохідливо і на конкретних прикладах розкрив великі можливості сільської громади в запобіганні пожежам, протистоянні вогню навіть примітивним знаряддям.
   Зусилля В.Нагірного підтримав авторитетний часопис “Діло”. В результаті з’явився взірець статуту для товариств “Сокіл” та інших. У 1895 році на засіданні старшини вже діючого товариства “Сокіл” було ухвалено статут добровільної пожежної сторожі.
   Для Львівських пожежників завершення 19-го століття означало початок будівництва їх головного приміщення. Тут передбачалося розмістити депо пожежної допомоги, місця для утримання коней та упряжі, якими пожежники зі своїм спорядженням вирушали до місця спалаху вогню. У новому будинку належало облаштувати місця для перебування чергових на службі, казарми із санітарно-побутовими блоками, а також житлові кімнати для сержантів та молодших офіцерів.
   Здійсненню задуманого відповідала на той час площа, до якої сходилися вулиці Підвальна, Театинська, площа Стрілецька. Вигідність даної території полягала у розміщенні її майже у середмісті, завдяки чому відстані майже до усіх дільниць міста та його околиць були однаковими, що вважалося вкрай важливим фактором для роботи пожежників.
   Урочистість із нагоди посвяти новобудови відбулася 22 червня 1901 року. Окрім віце-президента, радних міської влади, на ній були присутні члени добровільного пожежного корпусу “Сокіл”, делегати від промислового об’єднання сажотрусів, численні жителі міста.
   У центральній стражниці пожежні оселилися 6 липня. А вже 12-13 липня тут проходив курс пожежної справи гмінних писарів. Демонструючи перед їх слухачами свою вправність, львівські пожежники встановили перший рекорд – кінний хід до виїзду був споряджений за 64 секунди. Тим часом стара стражниця на вулиці Чарнецького ще кілька років залишалась без господаря, поки 10 грудня 1908-го року її на 25 років передали у користування військових.

 

    Твіт